Історія визнання Козацьких пісень Дніпропетровщини

Історія визнання Козацьких пісень Дніпропетровщини

Козацькі пісні Дніпропетровщини… Привідкриємо завісу, повернемося у минуле, у початок історії визнання – рік 2014-й. Саме тоді люди з регіону почали пізнавати, що таке ця пісня. Упізнати саме її можуть лише досвідчені музикознавці, адже час плинув, змінювалася й пісня (http://cossackssongs.com.ua/kazackie-pesni/).

З облікової картки елементу: „Козацтво як окремий стан дотепер не зберігся, тому приналежність тієї чи іншої пісні до козацької визначається за такими ознаками як текст та музична мова.

У першу чергу, можна вважати „козацькими піснями” ті пісні, в яких змальовуються козацькі походи (наприклад, „Ой, гук, мати, гук” з с. Капулівки Нікопольського р-ну), пісні про козацьких ватажків (наприклад, пісня про козацького полковника Данила Нечая „Ой з-за гори та ще й з-за лиману” з м. Жовтих Вод), козацька лірика (наприклад, „Із-за гір, з-за гір”  з м. Підгородного), козацький романс (наприклад, „Ішов козак з Дону” з с. Великої Михайлівки Покровського р-ну). У цих піснях розповідь іде або від невизначеної особи, або від самого козака.

Певною мірою „козацькими піснями” можна вважати пісні, в яких змальовуються стосунки між козаком та дівчиною. Хоч у цих піснях розповідь зазвичай іде від дівчини, натомість їхня музична мова тотожна пісням першої групи (хіба що за виключенням козацького романсу) (наприклад, „Садом-садом, пшениченька ланом” з смт. Межової Межівського р-ну).

Проте не всі пісні, в яких йдеться про козаків, є козацькими піснями. До козацької тематики зверталися автори пісень, створених під час боротьби за незалежність України 1917 – 1921 років, наприклад, „Їхав козак на війноньку” або „Стоїть козак на чорній кручі”. Ці пісні виконуються у селах, але виконавці старшого віку зневажливо ставляться до цих пісень, називаючи їх „триндичками” (наприклад, у с. Кочережках Павлоградського р-ну).

Музичній мові козацьких пісень властива розлогість мелодії, протяжність кожної музичної фрази (народні виконавці з с. Капулівки Нікопольського р-ну називають такого типу пісню „затяжнá”). Помітне тривання у часі кожного музичного фрагмента, навіть окремих звуків; текст пісні часто „губиться” у мелодичних розспівах окремих складів, зустрічається, як художній прийом, недоспівування окремих слів з одночасним початком іншої музичної фрази.

Під час виконання пісень виконавцям властивий самозаглиблений, зосереджений стан, наближений до молитви-медитації.

Козацькі пісні виконуються без супроводу музичних інструментів, зазвичай гуртом (за виключенням пісень, що належать до репертуару кобзарів-бандуристів, які виконуються соло, найчастіше під супровід бандури. Ще 15 – 20 років тому могла йти мова про залишки кобзарської побутової традиції у Нікопольському р-ні, але на цей час за відсутності спадкоємності це явище майже вичерпано).

Для будови гуртової козацької пісні властивий сольний заспів та сольний верхній голос. Ці функції народні виконавці, відповідно, називають дієсловами „заводити” та „виводити” („тягти”). Під впливом діяльності народних хорів верхній голос може виконувати група осіб (як, наприклад, у фольклорному ансамблі „Знахідка” з м. Жовтих Вод). Це призводить до спрощення мелодії верхнього голосу, втрати виконавської індивідуальності.

Гуртова частина пісні найчастіше має триголосу будову (сольний верхній голос та гуртові середній і нижній голоси). У с. Богуславі Павлоградського р-ну в деяких піснях жінки додають найнижчий четвертий голос, який, фактично, є імітацією чоловічої партії („басити”).

Козацькі пісні виконуються зазвичай голосним насиченим звуком з формуванням його у грудній клітині, причому манера виконання є спільною як для чоловіків, так і для жінок.

Козацькі пісні нині частіше виконують самі жінки, рідше – змішані  гурти. Гуртовий чоловічий спів є реліктовим явищем, хоча за згадками жінок, чия юність припала на першу половину ХХ ст., гуртовий чоловічий спів раніше був надзвичайно поширеним явищем. Зразки чоловічого гуртового співу востаннє зафіксовані у 2000 році у с. Гаврилівці Покровського р-ну керівником фольклорного ансамблю „Буття” (м. Київ) Бутом Олегом Васильовичем та на початку 2000-х років фольклористами Дніпровського національного університету ім. О. Гончара у с. Новов’язівку Юр’ївського р-ну та с. Піщанці Новомосковського району.”